Готуючи до друку цей матеріал, замислилася: а що ж допомагає людям відчути радість життя? І одразу ж прийшла відповідь – цікаві захоплення. Вони дозволяють нам сприймати цей світ, як безмежний простір для пошуку, яскравих вражень і відчуттів.
У житті засновниці приватного медичного центру Христини Господарської, крім медичної практики, особливе місце займають улюблені заняття – мандри Україною та світом і дегустування вин.
«У мандрівників, як у самураїв, – кожен має свій шлях»
– Пані Христино, коли відчули, що подорожі – це ваше?
– Напевно, ще в ранньому дитинстві. Бабуся, татова мама, часто брала мене до Львова, коли їхала провідати своїх брата й сестру, чи навідувалася до друзів і родичів у Борщеві та Бучачі. Мені в тих подорожах було цікаве все – люди, їхні розмови, нові місця, нова їжа… Психологи стверджують, що якраз у віці 4-6 років формуються пристрасті й захоплення.
У підлітковому віці кожна, навіть невеличка поїздка, була для мене подією й святом. Наразі вже маємо достовірну інформацію про те, що вчені відкрили «мандрівний ген». Його носії просто жити не можуть без подорожів. Мабуть, мені пощастило отримати його у спадок, бо вже відвідала 71 країну. Для мене мандрівка – це не пляж з лежаком і територія готелю із системою «all inclusive». Мандрівка – це коли блукаю найпотаємнішими куточками країни, відкриваю для себе характер людей, споживаю лише місцеву їжу, п’ю місцеві напої та наповнююся атмосферою цієї країни.
– Чи є подорожі, які вам найближчі по духу? Скажімо, якісь особливі експедиції, що найбільше запам’яталися?
– Як неможливо переплутати людей у своєму житті, так само я ніколи не сплутаю враження та спогади про країни. Напевно, легше пригадати кілька тривіальних поїздок, бо такі теж мали місце. Є мандрівки, які були настільки екзотичними, що дехто із знайомих просто не зрозумів їх. Траплялися деякі цілком несподівані, ніби сюрпризи долі, наприклад, я подала заявку в групу до Еквадору та на Галапагоси, а згодом дізналася, що, крім мене, має бути ще п’ятеро людей. Але коли прибула на місце, то гід повідомила про персональний тур – хтось відмовився, якийсь чоловік зламав ногу й дружина вирішила не летіти також, а інша пара з Канади просто запізнилася на літак. Абсолютним відкриттям для мене стала Намібія. Навіть не могла уявити, що це настільки цивілізована та культурна країна, майже з близнюково схожою до України історією й, до речі, фантастичним вином. Є деякі надто вже особливі мандрівки, але це пов’язано з дуже особистими переживаннями та історіями.
– Свої подорожі плануєте, чи все відбувається спонтанно, зібралися – й у дорогу.
– Ой, по-різному трапляється. Часом все прораховую до найменших дрібниць і не лише з планом «В», але і з «С». Бували імпровізації – в них є теж свій неповторний шарм. Так уже виходить, що країна ніби сама вирішує, якою хоче мене побачити.
– Україною подорожуєте?
– Так, обов’язково. В нас дуже розмаїта природа та давня архітектура, багато цінних пам’яток, але є величезна проблеми з інфраструктурою. Іноді складно організувати все так, щоб ніщо не зіпсувало вражень, маю на увазі час до великого вторгнення.
– З чого б рекомендували розпочати тим, хто вперше наважиться на великі мандри?
– Важко сказати. В мандрівників, як у самураїв, – кожен має свій шлях, але найважливіше запитати себе: «Чого я хочу від цієї мандрівки?» і потім дуже чесно та відверто відповісти на це запитання. Відповіддю буде майже готовий маршрут.
«Справжній сомельє – це перекладач з мови вина на зрозумілу для нас мову»
– У вас, пані Христино, є ще одне доволі екзотичне захоплення – дегустація вин. Подейкують, що ви – гуру винної сфери?
– Про «гуру» – це трохи перебільшення, але так, я – дипломований сомельє. Ці два захоплення розвивалися в мені незалежно одне від одного. А потім якось органічно так об’єдналися. Бо ж вино – кров землі, з якої воно вийшло, це та мова, якою місцевість (теруар) промовляє до людей та розповідає про себе. І вже досить давно маю за ритуал віднайти у країні, якою подорожую, хоча б пляшку місцевого вина та продегустувати. Буває й засмучуюся, коли дізнаюся, що країна взагалі не вирощує жодної технічної лози. Обожнюю дегустувати місцеву кухню під локальне вино – це мій мандрівний фетиш.
– Коли відкрили у собі це покликання – дегустування вин? Як це стало вашою професією?
– Важко сказати, коли й як це сталося, бо все відбувалося дуже поступово. Завжди з-поміж різних напоїв надавала перевагу вину, бо саме воно найкраще мені доповнювало смаки та аромати страв. Потім з’являлися ніби й випадкові дегустації, а згодом – вже чітко сплановані. Зрештою, їх ставало дедалі більше й до них долучилися короткі експрес-класи, що відбувалися на винарнях тоді, коли я відвідувала певну країну, і це співпадало з моїм маршрутом. Згодом почала підлаштовувати маршрути під графік майстер-класів. Відтак вступила до школи сомельє при Міжнародній гільдії сомельє. На мій погляд, немає складного навчання, є нецікаве. Якщо людина чимось горить і фанатично захоплена, то всі складнощі лише спонукають її до нових відкриттів. Але якщо це не запалило душу, то навіть найпростіші знання просто не ввійдуть у голову й серце.
– Ми гадаємо, що сомельє – це зазвичай людина, яка працює в якомусь гастрономічному закладі та допомагає людям обрати вино. Як насправді?
– Не цілком так. Якщо зануритися в глибинну суть цієї професії, то справжній сомельє – це перекладач з мови вина на зрозумілу для нас мову. На жаль, у більшості закладів так трапляється, що роль сомельє зазвичай доручають офіціанту, який вміє гарно переконати відвідувача, що треба замовити (а йому продати за бонуси) зі скромної та нецікавої винної карти. Насправді ж лише статусні заклади можуть дозволити собі утримувати в штаті дипломованого сомельє. Зрозуміло, що їх винна карта викликатиме повагу та захоплення не тільки у «winelovers», а навіть професіоналів.
– Як правильно обрати вино?
– Для початківців є дуже простий та дієвий рецепт – спробували напій, він вам сподобався, тоді відразу фотографуйте етикетку. А ще добре ходити на любительські дегустації, що проводять різні торгівельні мережі чи представники брендів. Там завжди можна «напробуватися» різного й тоді почне з’являтися чіткіше розуміння власних смаків і вподобань.
Узагалі ж вино – це своєрідна філософія. Вино для страви чи страва для вина, то як партнер і партнерка в танці. Звичайно ж, є й сольні партії, але всі надають перевагу дуету інь і янь. «In vino verinas!» Отож завжди пам’ятайте про дозу, щоб надмірне захоплення не перетворило вас з аристократичного поціновувача на сп’янілого «дегустатора».
«Українське вино дуже співуче й змістовне»
– Пані Христино, які вина нині в тренді?
– О! Як і в моді на одяг, взуття, у винній справі теж є тренди. Зараз просто увірвалися помаранчеві вина, питнати, які ніби й легкі, але й одночасно п’янкі. У сучасному арсеналі цієї продукції є різні, щоправда, до них треба звикнути та віднайти своє. Особливий тренд, який репрезентували торік мені найвідоміші шампаністи, – шампанське з короткою витримкою на осаді й раннім дегоржажем, а потім з довгою витримкою в пляшці. Це було для мене суцільне відкриття. Але вважаю, що у виборі вина не треба піддаватися модним впливам. Дослухайтеся свого серця та своїх бажань.
– Чи можливо в нинішні часи придбати якісне вино, але від українського виробника?
– Ситуацію з вином в Україні можна коротко описати прислів’ям: «Немає пророка в своїй вітчизні». Я ніяк не можу збагнути, чому так? Чомусь власники закладів вперто ігнорують вітчизняне вино, натомість у винних картах імпортний непотріб. Але, повірте, в Україні є не просто хороші вина, але надзвичайні та фантастичні. Зараз українські винороби створюють дуже цікаві та вишукані продукти та ще й дуже високої якості. В Україні існує державна структура «Укрвинпром». Там працюють справжні патріоти, які щодня роблять неможливе для просування нашого вина у світі. І хочу сказати, що українське вино знають і цінують за кордоном більше, ніж в Україні. Навіть у Франції, батьківщині виноробства. Цьогоріч відбувається вже третій відбір українського вина до експозиційного простору « La Cite du vin», що в Бордо у Франції. Мені випала честь два роки тому бути у складі відбіркового журі. Ми відібрали 21 зразок з найкращих українських вин у різних категоріях. Навіть бракує слів, як я цим пишаюся. Люблю вислів, що вино – це мова, якою теруар промовляє до людей. Так от, українське вино дуже співуче й змістовне, йому справді є що розказати світові про Україну й українців.
– Чи є користь для організму від цього продукту?
– Певна річ, не даремно ж Ісус Христос перетворив воду не на пиво, горілку чи віскі, а саме на вино. За складністю своєї будови та неповторністю цей напій на другому місці після крові серед усіх рідин планети. Крім великої кількості мікроелементів і вітамінів, вино містить багато рідкісних біологічно активних речовин, які більше в жодному продукті харчування не зустрічаються, тому в медицині дедалі більшої популярності набирають лікарські препарати, виготовлені з екстракту червоного вина. Найбільше вивченими та поширеними у світі зараз є препарати ресфератролу. Зараз у різних клініках Європи та світу проходить багато клінічних досліджень з вивчення користі вживання поміркованих доз вина, особливо в гастроентерології, нефрології, неврології, кардіології, гематології та клінічній імунології. Що ж до шкідливих небажаних ефектів, то треба завжди пам’ятати, що немає шкідливих речовин – є шкідливі дози. Тому вживати вино потрібно з розумом і відповідально, хоча це стосується й продуктів харчування також.
– Чула, що ви навіть книгу вирішили присвятити цьому дивовижному напою?
– Так. Останніми роками в Україні стрімко зростає і зацікавленість вином, і кількість його поціновувачів. Але, на жаль, більшість інформації про вино є науковою або публіцистичною. Людська пам’ять зазвичай прилаштована так, що ми значно краще запам’ятовуємо життєві історії людей, що мають яскраве емоційне забарвлення, ніж сухі наукові факти. Тому й виникла ідея «оживити» сорти винограду, зробивши їх живими чоловіками чи жінками зі своїми унікальними рисами характеру та неповторними цікавими або трагічними долями.
– З нетерпінням будемо очікувати прем’єри книги. Легкого пера та творчого натхнення вам!
Лариса ЛУКАЩУК